Чому мені важко побудувати близькі стосунки?

Ви щоразу закохуєтесь у недоступних людей. Вам ніяково проявляти емоції. Ви зникаєте, коли хтось намагається стати ближчим. Або терпите поруч людину, з якою давно немає зв’язку, бо не вмієте говорити про потреби. Іноді вам здається, що проблема у вас, але зрозуміти що саме не так важко.

Це може бути не про характер, не про карму і не про невдалий досвід. Можливо, у вас сформувався уникаючий тип прив’язаності — глибинна стратегія уникати емоційної близькості, щоб не бути знову відкинутим.

Як це формується

Ще в середині минулого століття психіатр Рене Шпіц спостерігав дітей у закладах, де їм надавали фізичний догляд, але не давали тепла. Немовлята, яких не брали на руки і не заспокоювали, поступово втрачали інтерес до життя. Вони припиняли плакати, не шукали контакту, не усміхалися. Психіка вчилася: краще нічого не чекати, ніж знову не отримати нічого у відповідь.

Так працює захист. Дитина, яка не отримувала відповіді на свої емоційні сигнали, поступово починає їх приховувати. Вона ніби приймає рішення не показувати потреби зовсім. Не тому що не має потреби в любові, а тому що надто боляче не отримувати на неї відгуку.

Цей досвід часто виникає не тільки в інтернатах. Уникнення може сформуватися і в цілком звичайній родині. Наприклад, коли батько або мати переживають депресію, вигорання або сильний стрес. Коли народжується молодша дитина і вся увага перемикається. Або коли на дитячі сльози реагують холодно, з роздратуванням чи відсторонено.

Як це виглядає у дорослому віці

Уникнення не зникає з віком. Воно трансформується. Людина стає надто самостійною. Їй важко просити про допомогу. Вона не вірить, що близькість може бути безпечною. У стосунках з’являється напруга: з одного боку є потреба в любові, з іншого страх показати себе по-справжньому.

Такі люди часто обирають партнерів, які емоційно недоступні. Вони тримають дистанцію навіть тоді, коли люблять. Їм складно сказати «мені боляче» або «мені потрібно більше тепла». Вони можуть швидко охолоджуватись, раптово замикатись у собі або уникати розмов.

Глибоко всередині — це не байдужість, а захист. Той самий, який колись допоміг не зламатися від емоційного голоду.

Чи можна це змінити

Так. Але для цього потрібно не «перебороти себе», а поступово створити новий досвід. Досвід безпечного контакту, де на ваші сигнали відповідають. Де ваша емоційність не викликає осуду. Саме такий простір створюється в психотерапії. Без тиску, без очікувань, у темпі, який ви витримуєте.

Це не швидкий процес, але він можливий. Іноді достатньо вперше вимовити фразу «мені було самотньо» і відчути, що вона почута. Там, де колись виникла потреба мовчати, знову з’являється шанс на контакт.