Чому після панічної атаки болить усе тіло кілька днів

Після панічної атаки тіло часто поводиться так, ніби його хтось бив. Ламає в кістках, тягне м’язи, стукає в скронях, виснажує дихання. І це не минає одразу. День, два, іноді більше. Людина повертається до буденності, але тіло ні. Воно ніби залишилося там, де все ще тривога.

Паніка — не просто емоція. Це досвід, що активує весь організм. Усе напружується, стискається, мобілізується. М’язи працюють, ніби тіло готується до втечі, до удару, до останнього кроку. Дихання рветься, пульс змінює ритм, обличчя стає білим. Це не фантазія, це біологія, яка не встигає адаптуватися до символів. Вона вірить буквально.

Коли все закінчується, мозок швидко повертається в реальність. Але тіло потребує більше часу. Його втома не вигадана, вона накопичена. Болять не нерви, болить досвід, який не був вивільнений.

Тому відбувається з тілом. І не від паніки як такої, а від того, що вона проноситься через тіло, не питаючи дозволу. Людина ніби вистояла бурю, але не знає, що буря залишила сліди. Кожна клітина пам’ятає напругу.

З цим не треба боротися. Це не слабкість і не хвороба. Це спосіб, у який тіло говорить. І коли йому дати можливість бути почутим, воно поступово заспокоюється.

Психотерапія - не відповідь. Але це місце, де тілесне і несказане можуть нарешті зустрітись.

Саме в цьому просторі зустрічі, який пропонує психоаналітична психотерапія, тіло, що пережило мобілізацію, може отримати належну увагу. Якщо джерело втоми і болю - це досвід, який не був вивільнений, то завдання терапії полягає не в усуненні симптому, а у виявленні сенсу цього досвіду.

Для потенційного клієнта важливо розуміти, що психоаналітичний підхід не зводиться до "порад" чи поверхневих технік розслаблення. Натомість, ми працюємо з тим, що змусило біологію повірити у пряму загрозу настільки буквально. Коли тіло, внаслідок панічної атаки, залишається в режимі підвищеної готовності, воно "пам'ятає напругу", проявляючи це через реальний фізичний біль і виснаження.

У терапевтичній роботі ми переводимо ці тілесні відчуття (втому, ламання в кістках, напругу м’язів) зі статусу незрозумілих і лякаючих симптомів у мову, яку можна зрозуміти. Коли людина починає усвідомлювати психологічний або символічний контекст своєї тривоги, яка "проноситься через тіло, не питаючи дозволу", вона більше не є заручником біологічної реакції. Це допомагає не "боротися" зі своєю слабкістю, а дати можливість своєму тілу бути почутим, що є необхідною умовою для його поступового заспокоєння.

Таким чином, психоаналіз надає інструменти для того, щоб буря, яка залишила сліди, перестала керувати повсякденним життям, і тіло змогло завершити процес мобілізації та повернутися до буденності