Чому я забуваю прості речі та не пам'ятаю дитинство

Багато людей помічають за собою, що забувають прості речі або раптово не можуть пригадати, навіщо зайшли до кімнати. Такі моменти часто списують на неуважність чи втому. Однак психологічні дослідження та психодинамічна теорія вказують на те, що ці збої пам'яті можуть бути наслідком емоційної перевантаженості.

Згідно з цим поглядом, люди, які тривалий час вдаються до подавлення своїх емоцій, можуть з часом переживати порушення пам'яті. Це відбувається не через зниження когнітивних здібностей як таких, а тому, що мозок активно захищається, відключаючись від почуттів, які він сприймає як надто важкі чи небезпечні.

Коли людина постійно переживає стрес, її нервова система «застрягає в режимі виживання». Такий стан, що описується в термінах гіперактивації нервової системи та стрес-реактивності, виникає, коли мозок засвоює, що «відчувати — це небезпечно».

У відповідь на цю внутрішню загрозу мозок починає захищатися, стираючи емоції, пов’язані з болем. Цей захисний процес може проявлятися як дисоціативний феномен, що впливає на пам’ять. Як наслідок, цілі етапи минулого, наприклад, не пам'ятаю дитинство, можуть здаватися розмитими, «ніби хтось стер сторінку, щоб ти не побачив біль».

Слід підкреслити, що це явище — не просто неуважність; це ознака емоційної перевантаженості. Людина може відчувати, що живу на автоматі, що пов’язано з глибинною емоційною відключеністю.

У цьому контексті, проблеми з пам’яттю стають не невдачею, а адаптивним механізмом. Це спосіб психіки забезпечити виживання в умовах, які вона оцінила як критичні.

Мозок фіксував усі події, але кожне нове сильне почуття він кодував як загрозу. Тому не самі спогади зникали, а зникали пов’язані з ними почуття. Пам’ять у цьому процесі ставала «побічним збитком». Ця втрата почуттів після травми чи хронічного стресу є тимчасовим, хоча й високофункціональним, способом впоратися з надмірним навантаженням.

Якщо людина переживає погану пам'ять після стресу або має складнощі з пригадуванням минулого, це не ознака слабкості, а радше знак того, що вона вижила.

Теорія прихильності та психодинамічна теорія вказують, що відновлення когнітивної ясності та пам’яті пов’язане не з примусовим відтворенням спогадів, а з відновленням емоційної регуляції.
Зцілення полягає в тому, щоб дозволити собі знову відчувати — без страху, без необхідності постійно підтримувати захист і без внутрішньої війни. Коли внутрішня система безпеки відновлюється, потреба у дисоціативному захисті знижується, що відкриває шлях для повернення до повноцінного функціонування пам’яті та уваги.

Людина, яка використовувала подавлення як засіб порятунку, отримує можливість жити замість того, щоб постійно рятуватися.