Ти мовчиш. Не тому, що досяг дзену. І не тому, що тебе «не чіпає». Ти мовчиш, бо боїшся. Бо глибоко всередині тебе живе установка: «Краще промовчати, ніж зіпсувати стосунки. Краще стерпіти, ніж конфліктувати. Краще бути добрим, ніж правдивим». Це виглядає як терпимість, як зрілість, як глибина. Але в кабінеті психотерапевта це часто виявляється страхом втратити любов, контроль чи безпеку.
Мовчання — не завжди чеснота. У психоаналітичному процесі ми бачимо інше: за ним часто стоїть витіснена злість, заборонена агресія, непрожитий біль. Пацієнт усміхається, коли його принижують. Пробачає, коли його зраджують. Пояснює чужу жорстокість тим, що «всі мають свої труднощі». І кожного разу він не зраджує іншого — він зраджує себе.