Соціальна тривожність
та стратегії уникнення

В практиці я часто стикаюся з пацієнтами, які описують своє життя як серію обмежень, накладених не зовнішніми обставинами, а внутрішнім цензором. Те, що у побуті часто називають "сором'язливістю" або "інтроверсією", у психоаналітичному полі може ідентифікуватися як соціальний тривожний розлад (соціофобія) або прояв глибинного нарцисичного сорому.

Нижче ми розглянемо п'ять поширених поведінкових маркерів, які свідчать, що тривога перейшла межу ситуативної реакції та сформувала стійкий патерн уникнення, що вимагає терапевтичної інтервенції.

Ігнорування телефонних дзвінків (телефобія) є класичним проявом уникаючої поведінки. З точки зору психоаналізу, телефонна розмова позбавляє суб'єкта візуального каналу сприйняття, залишаючи його "оголеним" перед голосом Іншого. Відсутність невербальних сигналів (міміки, жестів) посилює проективну тривогу: пацієнт несвідомо проектує на співрозмовника ворожість або засудження.

Уникнення дзвінка — це спроба зберегти контроль над кордонами "Я" та уникнути ситуації, де неможливо миттєво зчитати реакцію візаві. Це не просто небажання спілкуватися, це захисний механізм від потенційної нарцисичної травми.

Підготовка до тривіального привітання як до публічного виступу свідчить про високий рівень антиципаторної тривоги. У цьому стані психіка витрачає колосальний ресурс на моделювання майбутньої взаємодії, намагаючись передбачити всі можливі сценарії провалу.

Це явище корелює з жорстким та караючим Над-Я (Super-Ego). Людина відчуває себе так, ніби вона постійно перебуває на сцені під світлом прожекторів (ефект прожектора), де будь-яка помилка призведе до катастрофічного краху самооцінки. Гіперконтроль спонтанності вбиває саму суть комунікації, перетворюючи її на перформативний акт.

Вибір місць харчування на основі мінімізації соціальних інтеракцій вказує на страх перед поглядом Іншого. У ситуації, коли необхідно підійти до стійки та зробити замовлення, суб'єкт стає об'єктом спостереження.

Для людини з соціальною тривожністю цей момент активує скопофобічні тенденції (страх бути побаченим та оціненим). Виникає фантазія про некомпетентність: "Я зроблю щось не так", "Мій голос здригнеться", "Всі дивляться тільки на мене". Уникнення таких ситуацій є ритуалом захисту від почуття сорому, яке виникає ще до самої події.

Готовність здійснити фізичний обхід кварталу замість вербальної інтервенції ("дозвольте пройти") демонструє глибокий конфлікт з власною агресією. У психоаналізі здатність заявити про своє право на простір є функцією здорової агресії.

У даному випадку ми спостерігаємо аутоагресію або поворот проти себе. Страх перед тим, що просте прохання буде сприйняте як напад або викличе конфлікт, змушує суб'єкта займати мазохістичну позицію. Це свідчить про крихкість его-структури, яка не здатна витримати навіть гіпотетичну конфронтацію.

Багаторазове переписування повідомлень — це прояв обсесивно-компульсивного прагнення до досконалості в самопрезентації. Це спроба контролювати не лише свій текст, але й сприйняття цього тексту іншою людиною (що неможливо за визначенням).

Бажання звучати "нормально" вказує на синдром самозванця та глибинне переконання у власній дефективності. Суб'єкт намагається створити "Фальшиве Я" (за Віннікоттом), яке буде прийнятним для соціуму, оскільки "Справжнє Я" сприймається як недостатнє, смішне або вразливе.