Онлайн по всьому світу.
Очно — у Києві
Очно — у Києві
Цифрова атрофія суб’єктності:
когнітивна дезадаптація як наслідок алгоритмічної нормалізації мислення
Цифрове середовище формує пасивне мислення, витісняючи автономію суб’єкта алгоритмічними нормами.
Анотація
У статті досліджується феномен когнітивної дезадаптації суб’єкта під впливом алгоритмічно керованих цифрових середовищ. Залучаючи психоаналітичну концепцію переносу, ідею екстеріоризації пізнавальних процесів та поняття епістемологічної пасивності, автор пропонує інтердисциплінарний аналіз втрати суб’єктної активності в умовах цифрової нормалізації мислення. Робота спирається на тексти Фройда, Кляйн, Теркл, Канемана, Санстейна, Зубофф і демонструє, як алгоритмічна інфраструктура сучасності моделює не лише поведінку, а й саму структуру мислення. Особливу увагу приділено аналізу прикладів з освітнього середовища, використання голосових асистентів та поведінкових шаблонів у соціальних мережах. Висвітлено соціокультурні імплікації цифрової атрофії й запропоновано напрями подальших досліджень.
У статті досліджується феномен когнітивної дезадаптації суб’єкта під впливом алгоритмічно керованих цифрових середовищ. Залучаючи психоаналітичну концепцію переносу, ідею екстеріоризації пізнавальних процесів та поняття епістемологічної пасивності, автор пропонує інтердисциплінарний аналіз втрати суб’єктної активності в умовах цифрової нормалізації мислення. Робота спирається на тексти Фройда, Кляйн, Теркл, Канемана, Санстейна, Зубофф і демонструє, як алгоритмічна інфраструктура сучасності моделює не лише поведінку, а й саму структуру мислення. Особливу увагу приділено аналізу прикладів з освітнього середовища, використання голосових асистентів та поведінкових шаблонів у соціальних мережах. Висвітлено соціокультурні імплікації цифрової атрофії й запропоновано напрями подальших досліджень.
Вступ
Сучасна цифрова доба супроводжується глибокою трансформацією не лише інструментів комунікації, а й способу існування мислячого суб’єкта. Алгоритмічні системи — від рекомендованих стрічок у соціальних мережах до мовних моделей, здатних підтримувати розмову — поступово беруть на себе функції, які традиційно були закріплені за людською когніцією: аналіз, інтерпретація, оцінювання, реакція. Це веде до того, що суб’єкт більше не діє — він відповідає. У цій новій конфігурації виникає когнітивна дезадаптація: поступова втрата здатності до автономного формулювання смислів і стратегій. Стаття має на меті дослідити механізми цієї дезадаптації через психоаналітичну, когнітивну та соціокультурну перспективи.
Сучасна цифрова доба супроводжується глибокою трансформацією не лише інструментів комунікації, а й способу існування мислячого суб’єкта. Алгоритмічні системи — від рекомендованих стрічок у соціальних мережах до мовних моделей, здатних підтримувати розмову — поступово беруть на себе функції, які традиційно були закріплені за людською когніцією: аналіз, інтерпретація, оцінювання, реакція. Це веде до того, що суб’єкт більше не діє — він відповідає. У цій новій конфігурації виникає когнітивна дезадаптація: поступова втрата здатності до автономного формулювання смислів і стратегій. Стаття має на меті дослідити механізми цієї дезадаптації через психоаналітичну, когнітивну та соціокультурну перспективи.
I. Понятійна рамка: від суб’єктності до її алгоритмічної обгортки
Суб’єктність у філософській антропології визначається як здатність до самопородження смислів, етичної відповідальності та рефлексивної дії. Когнітивна дезадаптація — це порушення цієї здатності в умовах зовнішнього делегування пізнавальних функцій. Екстеріоризація в цьому контексті означає перенесення процесів аналізу, оцінки й рішення у зовнішні цифрові структури. На рівні психоаналітичної теорії йдеться про зміну об’єкта переносу: замість реального Іншого суб’єкт взаємодіє з алгоритмічним інтерфейсом, який лише імітує інтерсуб’єктивність.
У дослідженні Гарвардської школи освіти (2022) встановлено, що студенти, які активно користувалися ШІ для перевірки власних ідей, демонстрували зниження здатності формулювати автономні аргументи в есе. Цей ефект не залежав від предмету і свідчив радше про структурну перебудову когнітивної звички, ніж про нестачу знань.
Суб’єктність у філософській антропології визначається як здатність до самопородження смислів, етичної відповідальності та рефлексивної дії. Когнітивна дезадаптація — це порушення цієї здатності в умовах зовнішнього делегування пізнавальних функцій. Екстеріоризація в цьому контексті означає перенесення процесів аналізу, оцінки й рішення у зовнішні цифрові структури. На рівні психоаналітичної теорії йдеться про зміну об’єкта переносу: замість реального Іншого суб’єкт взаємодіє з алгоритмічним інтерфейсом, який лише імітує інтерсуб’єктивність.
У дослідженні Гарвардської школи освіти (2022) встановлено, що студенти, які активно користувалися ШІ для перевірки власних ідей, демонстрували зниження здатності формулювати автономні аргументи в есе. Цей ефект не залежав від предмету і свідчив радше про структурну перебудову когнітивної звички, ніж про нестачу знань.
II. Трансфер і штучна інтерсуб’єктивність
У психоаналітичній традиції перенесення розглядається як відтворення ранніх афективних зв’язків, що дозволяє доступ до витісненого (Freud, 1912; Klein, 1952). Проте в умовах цифрового середовища об’єкт переносу позбавлений афекту, історії, тілесності й непередбачуваності. Йдеться про штучну симуляцію Іншого, в якій суб’єкт проектує власні очікування на інтерфейс, що не здатен вступати у справжні символічні відносини (Lacan, 2007; Turkle, 2011).
Клінічний приклад: пацієнтка з досвідом ранньої втрати об’єкта прив’язаності описувала розмови з голосовим асистентом як «спокійні», «без ризику» і «без наслідків». У той же час, будь-яке звернення до живого аналітика викликало страх і регрес. Це вказує на формування відносин не з Іншим, а з його симуляцією, яка підтримує нарцисичну цілісність, але не викликає суб’єктивного конфлікту.
У психоаналітичній традиції перенесення розглядається як відтворення ранніх афективних зв’язків, що дозволяє доступ до витісненого (Freud, 1912; Klein, 1952). Проте в умовах цифрового середовища об’єкт переносу позбавлений афекту, історії, тілесності й непередбачуваності. Йдеться про штучну симуляцію Іншого, в якій суб’єкт проектує власні очікування на інтерфейс, що не здатен вступати у справжні символічні відносини (Lacan, 2007; Turkle, 2011).
Клінічний приклад: пацієнтка з досвідом ранньої втрати об’єкта прив’язаності описувала розмови з голосовим асистентом як «спокійні», «без ризику» і «без наслідків». У той же час, будь-яке звернення до живого аналітика викликало страх і регрес. Це вказує на формування відносин не з Іншим, а з його симуляцією, яка підтримує нарцисичну цілісність, але не викликає суб’єктивного конфлікту.
III. Алгоритмічна нормалізація як структура мислення
Алгоритмічне середовище формує середовище передбачуваності, де мислення заміщується повтором. Коли суб’єкт постійно отримує персоналізовані рекомендації, відбувається поступова втрата здатності до епістемологічної ініціативи. На думку Канемана (2011), така когнітивна розгрузка активує автоматизоване, реактивне мислення. Sunstein (2009) описує схожий ефект як «інформаційне замикання» — зниження відкритості до альтернативних точок зору.
На прикладі користувачів TikTok спостерігається явище інформаційного повтору: відмова від пошуку нових тем супроводжується ілюзією вибору, хоча вся поведінка структурована минулими переглядами. Когнітивна структура перестає бути відкритою — вона стає рекурсивною.
Алгоритмічне середовище формує середовище передбачуваності, де мислення заміщується повтором. Коли суб’єкт постійно отримує персоналізовані рекомендації, відбувається поступова втрата здатності до епістемологічної ініціативи. На думку Канемана (2011), така когнітивна розгрузка активує автоматизоване, реактивне мислення. Sunstein (2009) описує схожий ефект як «інформаційне замикання» — зниження відкритості до альтернативних точок зору.
На прикладі користувачів TikTok спостерігається явище інформаційного повтору: відмова від пошуку нових тем супроводжується ілюзією вибору, хоча вся поведінка структурована минулими переглядами. Когнітивна структура перестає бути відкритою — вона стає рекурсивною.
IV. Соціокультурні наслідки цифрової атрофії
На макрорівні втрата суб’єктної ініціативи веде до появи нового типу культурної гомогенізації. Якщо раніше мислення було інструментом опору, сумніву й означення, то тепер воно дедалі частіше функціонує як механізм підтвердження. Суб’єкти не творять смисли — вони ретранслюють алгоритмічно узгоджені патерни. За спостереженнями Зубофф (2019), така динаміка створює структуру передикативного суспільства, де поведінка індивіда прогнозується й оптимізується до моменту власного вибору.
На макрорівні втрата суб’єктної ініціативи веде до появи нового типу культурної гомогенізації. Якщо раніше мислення було інструментом опору, сумніву й означення, то тепер воно дедалі частіше функціонує як механізм підтвердження. Суб’єкти не творять смисли — вони ретранслюють алгоритмічно узгоджені патерни. За спостереженнями Зубофф (2019), така динаміка створює структуру передикативного суспільства, де поведінка індивіда прогнозується й оптимізується до моменту власного вибору.
Обговорення
Проаналізовані процеси вказують на фундаментальну трансформацію епістемологічного простору: знання більше не формується через конфлікт, а організовується через повтор. Когнітивна дезадаптація — не тимчасова дисфункція, а наслідок нової цифрової екології, в якій суб’єкт поступово поступається місцем алгоритмічним моделям як носіям ініціативи. Подальші дослідження мають включати емпіричний аналіз — зокрема в галузях освіти, медіакомунікації, психотерапії. Крім того, відкритим залишається питання про можливість повернення критичної здатності через нові педагогічні або клінічні інтервенції.
Отримані висновки також розвивають і доповнюють попередні міркування автора, викладені в роботі «Штучний інтелект як симулятивний Інший: психоаналітична ревізія суб’єктності в цифрову епоху», де розглядалися трансферні механізми взаємодії суб’єкта зі штучними агентами. У цій статті увагу зміщено на когнітивний вимір алгоритмічної нормалізації та її наслідки для автономності мислення.
Це дослідження водночас поглиблює теоретичну рамку, запропоновану авторкою в попередній публікації на Zenodo (DOI: 10.5281/zenodo.15757945).
Проаналізовані процеси вказують на фундаментальну трансформацію епістемологічного простору: знання більше не формується через конфлікт, а організовується через повтор. Когнітивна дезадаптація — не тимчасова дисфункція, а наслідок нової цифрової екології, в якій суб’єкт поступово поступається місцем алгоритмічним моделям як носіям ініціативи. Подальші дослідження мають включати емпіричний аналіз — зокрема в галузях освіти, медіакомунікації, психотерапії. Крім того, відкритим залишається питання про можливість повернення критичної здатності через нові педагогічні або клінічні інтервенції.
Отримані висновки також розвивають і доповнюють попередні міркування автора, викладені в роботі «Штучний інтелект як симулятивний Інший: психоаналітична ревізія суб’єктності в цифрову епоху», де розглядалися трансферні механізми взаємодії суб’єкта зі штучними агентами. У цій статті увагу зміщено на когнітивний вимір алгоритмічної нормалізації та її наслідки для автономності мислення.
Це дослідження водночас поглиблює теоретичну рамку, запропоновану авторкою в попередній публікації на Zenodo (DOI: 10.5281/zenodo.15757945).
Висновки
Цифрова атрофія суб’єктності — це не побічний ефект технологій, а ознака глибокої зміни людської психічної структури. Втрата здатності до автономного мислення, делегування смислоутворення, симуляція Іншого — усе це формує новий ландшафт епістемологічної пасивності. Якщо цей процес не буде осмислений критично, суб’єкт остаточно перетвориться на функцію системи, яка моделює не лише поведінку, а й бажання.
Оригинал статті: 📎 https://doi.org/10.5281/zenodo.15794376
Дата публікації: 2025-07-03
Автор: Natalia Bichenko / ORCID ID: 0009-0000-1785-7981
Ліцензія: CC BY-NC-ND 4.0
Цифрова атрофія суб’єктності — це не побічний ефект технологій, а ознака глибокої зміни людської психічної структури. Втрата здатності до автономного мислення, делегування смислоутворення, симуляція Іншого — усе це формує новий ландшафт епістемологічної пасивності. Якщо цей процес не буде осмислений критично, суб’єкт остаточно перетвориться на функцію системи, яка моделює не лише поведінку, а й бажання.
Оригинал статті: 📎 https://doi.org/10.5281/zenodo.15794376
Дата публікації: 2025-07-03
Автор: Natalia Bichenko / ORCID ID: 0009-0000-1785-7981
Ліцензія: CC BY-NC-ND 4.0
© 2020 Психолог Наталія Біченко