Сучасна терапевтична культура дедалі більше нагадує світ обслуговування: швидко зняти симптом, повернути продуктивність, зібратись, відновитись. Це звучить привабливо — і для багатьох цього достатньо. Але є люди, яким недостатньо. Ті, хто відчуває: щось всередині лишається незрозумілим, повторюється, повертається. Немов у цьому русі вперед постійно наступаєш на одну й ту саму точку.
У таких випадках психоаналіз — не альтернатива, а єдиний можливий формат розмови. Не тому, що він кращий, а тому, що він не спрощує. Він не підганяє під модель. Не закриває питання, коли воно лише почало звучати. Не зупиняє біль, поки той не знайде свою мову. І саме це часто лякає.